ХИЖА ПОЕЗІЯU

Я хочу скромно зауважити

у величезному хорі класиків

поміж Еліотом і Кавафісом,

Мілошем і Бродським,

поміж Аною Бландіаною

і Габріелою Містраль,

що поезія не рятує.

Вона не працює як бронежилет

чи задимлена барикада,

ані як антидепресанти

чи також антибіотики,

а навіть як валеріана.

Зелене листя м′яти

бодай навіває спокій,

солодкий дух троянди

множить бодай надії

(це нічого, що більшість

примарні і ніколи не втіляться).

А вона живиться

виключно моєю кров′ю,

конкуруючи з хижаками

у цій людинолюбній справі.

І її спектральний аналіз

тільки агресивно червоний

із домішком чадного газу,

вина і надміру цукру.

Вона заводить у хащі

темного лісу мови

і кидає напризволяще.

Кидає, кидає, кидає...